Платформа Українського інституту національної пам’яті

Календар спогадів


Наступні події:

07-24
Підняття над Київрадою синьо-жовтого прапору

Зі спогадів колишнього виконувача обов’язки голови Київської міської ради Олександра Мосіюка

08-24
День Незалежності України

Зі спогадів колишнього політичного в’язня СРСР, співзасновника Української гельсінської групи, депутата Верховної Ради Л...

Ухвалення Декларації про державний суверенітет України

1990-07-16

Ухвалення Декларації про державний суверенітет України

16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалила «Декларацію про державний суверенітет України». У преамбулі документу проголошувався суверенітет України як верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Найбільшими депутатськими блоками у тогочасній Верховній Раді були комуністична «Група 239 — «За суверенну радянську Україну» та опозиційна до неї «Народна рада». «За» ухвалення Декларації проголосували 357 депутатів, зокрема абсолютна більшість комуністів.

В’ячеслав Чорновіл, політичний в’язень СРСР, один із лідерів Народного руху України, як депутат входив до Народної ради. У своїх спогадах для проєкту «Розпад Радянського Союзу. Усна історія Незалежної України» (oralhistory.org.ua/) про обставини, що передували ухваленню Декларації, він розповідав.

Ранiше частина комуністів вийшла з партiї, частина (залишаючись формально в Компартiї) просто перейшла на такi, прагматичнi позицiї, i головне, прихилилися до iдеї державностi. В цьому вiдношеннi дуже показовий приклад Iвана Плюща. В мене з ним була дуже цiкава розмова у 90-му роцi. Коли ми голосували Декларацiю про державний суверенiтет. Пригадую таку сцену – тодi, як ви знаєте, Iвашко щез i Плющ виконував обов’язки голови Верховної Ради. І це може добре було, бо Плющ, десь iнтуiцiєю так, ну, нутром вiдчув, що держава – це потрiбно, i що державнiсть – це перспективно, от, i що iншого виходу немає.

Але ж ми його так, трошки недолюблювали, казали: «А, номенклатурник». Ще ота його макаронiчна мова… І раптом, коли тiльки почалося обговорення Декларацiї про державний суверенiтет, зустрiчає мене Плющ у коридорi й каже: «В’ячеслав Максимович, зайдiть до мене». Заходжу. Вiн там просить ту дiвчинку принести кави, от. Чогось, раптом, думаю, звiдки така любов? І каже: «Я от хотiв порадиться», i починає якусь другорядну розмову. А потiм я так її обриваю ту другорядну i кажу: «Іване Степановичу, я так собi думаю, ви знаєте, менi здається, єдине в що наш народ ще може повiрити, це в повну державну незалежнiсть». – «Хай буде…». Кажу: «Iване Степановичу, золота ви людина. Я вас зараз обняти можу». Ну, одним словом, в ньому щось змінилося, з ним щось сталося.

Навiть тi, що лишалися в партії, їх значно поменшало, i вони вже коли треба було набирати ортодоксiв, змогли зiбрать тiльки 239. Пам’ятаєте цю «групу 239»? Але й та «група 239» теж не була однорiдною. Фактично нiби лiдером був Гуренко, але його заступником i всю органiзацiйну роботу проводив Мороз. Так що Мороз власне, ще й тодi показав, що вiн ближчий до ортодоксального цього, а не до лiберальної комунiстичної течiї. Так що вони були деморалiзованi, деморалiзованi пiсля прийняття Декларацiї про державний суверенiтет. Деморалiзованi настiльки, що не протягли рiшення про союзний договiр i дали можливiсть викручуваться Кравчуку вже влiтку 91-го року.

Повний запис інтерв’ю:

Усні свідчення Чорновола В'ячеслава про відновлення незалежності України