Платформа Українського інституту національної пам’яті

Календар спогадів


Наступні події:

09-04
Підняття національного прапора над Верховною Радою України

Зі спогадів колишнього політичного в’язня СРСР, співзасновника Української гельсінської групи, депутата Верховної Ради Л...

09-29
День пам'яті трагедії Бабиного Яру

Зі спогадів мешканця Києва Володимира Онищука

День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави

щорічно-08-29

День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави

Пам’ятна дата приурочена до дня найбільших втрат української армії під час російсько-української війни, коли відбувся вихід з оточення в Іловайську 29 серпня 2014 року. Символом цього пам’ятного дня є квітка соняшника, адже у серпні 2014 року на полях саме із цією рослиною полягло багато українських воїнів.

 

Отець Андрій Зелінський одним із перших почав здійснювати душпастирювання в зоні бойових дій на Сході України. Багато його вихованців, друзів, товаришів загинуло на війні. Про загиблих, про свій досвід пережиття війни він розказує через книги, через спілкування з тими, хто живе на мирній території. Про те, чому важливо пам’ятати про загиблих, отець Андрій Зелінський розмірковує так.

 

Кожного ранку у мене ранкова пробіжка. Коли я в Києві, зазвичай корегую свій маршрут таким чином, щоб пробігати повз мури Михайлівського Золотоверхого. Це десь шоста година ранку. От. І коли добігаю туди, я собі просто спокійно проходжу, зупиняюся, схилю голову, коротка молитва – і біжу далі, ніби в новий день. Але для мене це найпотужніше джерело мотивації. Я знаю, навіщо мені потім жити далі. Знаю, навіщо мені не розчаровуватись, не зупинятись, не лякатись, не опускати руки, не кричати «зрада», навіщо працювати і робити, що можеш, для того, аби це все було недаремно.

І я часто кажу, що мені довелося стати свідком такого тріумфу людського духу, якоїсь такої героїчної справжності, автентичності, не прикрашеної, не задекларованої, ніде на перших шпальтах не приліпленої. І це моя місія – бути свідком цього до кінця, про це говорити.

Коли я спілкуюся з молоддю, кажу їм, що варто просто піти на Михайлівську, до стіни Михайлівського собору, і подивитись на ці портрети – скільки добрих людей не стало, скільки яскравих усмішок згасли назавжди ніби. Це страшний ризик, страшний виклик для нашого народу, для нашої країни.

Так от, щоб темрява не стала остаточною, часто кажу: «Сьогодні ми маємо жити з вами вдвічі більш інтенсивно. Посміхатися вдвічі більш яскраво попри все. Вкладатися вдвічі щедріше у те, що робимо, для того щоб темрява не стала остаточною. Жити вдвічі більш по-справжньому за себе і за того хлопця, який не повернувся з бою».