Платформа Українського інституту національної пам’яті

Календар спогадів


Наступні події:

04-18
Міжнародний день пам'яток і визначних місць

Зі спогадів перформерки Таїсії Мельник про перебування на місці розстрілів Небесної Сотні.

04-26
Аварія на Чорнобильській атомній електростанції

Зі спогадів науковця Володимира Ільїна про ліквідацію наслідків аварії

05-08
День пам'яті та примирення

Зі спогадів малолітньої остарбайтерки Надії Слєсарєвої

Оголошено про початок Антитерористичної операції (АТО)

2014-04-13

Оголошено про початок Антитерористичної операції (АТО)

У квітні 2014 року збройна агресія Російської Федерації проти України поширилася на територію Донецької та Луганської областей. Незаконні збройні формування, до яких зокрема входили російські громадяни, захопили Слов’янськ, Краматорськ та інші міста. З метою зупинення агресії 13 квітня 2014 року в.о. Президента України Олександр Турчинов оголосив про початок Антитерористичної операції.

В якому стані знаходилася тоді країна йдеться в розповіді Дениса, захисника Донецького аеропорту.

Мене звати Денис. Я народився в місті Києві, в сім’ї військовослужбовців. Безпосередньо для мене війна почалася з того часу, коли я слухав новини і почув, що Путін на раді безпеки (чи як вона там називається ця рада) – йому дозволили використовувати збройні сили Російської Федерації за кордонами їхньої держави. Я, враховуючи те, що в нас тривало чотири місяці на Майдані, зрозумів, до чого це може призвести і для чого все це робиться. Ми зразу провели паралелі з Кримом, одразу. Потроху до нас доходили якісь слухи, що формується якась Самооборона, все інше. Ми знали, що на території України знаходяться військовослужбовці Російської Федерації Чорноморського флоту, і тому розуміли, до чого все це може призвести.

Разом з моїм братом пішли і записалися у військкомат наступного дня. Але коли ми прийшли в військкомат, нам відмовили, тому що ми не проходили службу в Збройних силах, не служили «срочку». Ну, і нам було відмовлено. Сказали, що людей їм потрібно не дуже багато, а добровольців більше ніж потрібно. Більше ніж можуть на зараз надати за штатним розкладом бригад, які є в наявності. Ми записали свої прізвища, свої дані, телефони контактні і пішли додому. Думали, що до нас звернуться, коли пройде якась черга. Але пройшов уже тиждень, навіть більше місяця уже пройшло.

Ми бачили вже, що сталося з Кримом і зрозуміли, що на Криму це все не зупиниться. Уже почалися потроху якісь події на Луганщині та Донеччині. Ми знову пішли в військкомат, але нам знову відмовили. І я почав шукати змогу служити в якомусь добробаті. Ну, як би, я не хотів добробату в тому розумінні, яким він був на початку 2014 року. Я хотів піти в якесь формування, яке більш-менш підпорядковується одній із силових структур. І мій вибір випав на Національну гвардію. Я знав, що там уже сформовані перший та другий резервні батальйони, які потім стали батальйоном імені Кульчицького. Ми пішли і нас записали. Я почав проходити медичну, військово-лікарняну комісію – в госпіталі Управління внутрішніх справ, для того, щоб вступити в Третій резервний батальйон, який повинні були формувати. Коли його будуть формувати, ніхто не знав. Але ми записалися тоді, тому я чекав і від військкомата, і від керівництва Національної гвардії, як би, зворотнього зв’язку. Два тижні – нам уже подзвонили і сказали, приїхати у військову частину, яка знаходиться на Печерську. Там я був у складі ще тридцяти таких же, як я, добровольців. Майже нас тридцять чоловік було. І нас відвезли в Старі Петрівці у військову частину Національної гвардії.

Коли ми заїжджали у військову частину, побачили прапори батальйону «Донбас» і спочатку не дуже зрозуміли, куди нас привезли. І в нас, у більшості людей, була така точка зору, що ми не хотіли служити в батальйонах, які не підпорядковуються комусь. Тому що ми розуміли, що рано чи пізно нас можуть об’явити бандитами і незаконними формуваннями. Ми хотіли більш законно тримати зброю в руках і захищати нашу землю, а не діяти в інтересах якогось візьмемо в кавички «комбата» чи якогось польового командира. Ну, ми прийняли рішення, що будемо далі служити – подивимося, що, як і до чого. Я провів кілька тижнів у цьому лагері, і потім все таки прийняв рішення, що я не буду далі служити в батальйоні «Донбас», хоча хлопці були дуже бойові, всі патріоти, і мені було дуже жаль покидати це. Але, на жаль, це сталося. Пізніше я продовжив служити, мене визвали в військкомат. Я попав у третю хвилю мобілізації.