Платформа Українського інституту національної пам’яті

Календар спогадів


Наступні події:

11-30
Силовий розгін столичного Майдану

Зі спогадів очевидиці розгону Майдану, студентки Любові Галан

12-06
День Збройних сил України

Зі спогадів учасника АТО Миколи Ніколаєва

12-11
Спроба силового розгону Майдану

Зі спогадів отця Миколи Мишовського

Початок Революції Гідності

щорічно-11-21

Початок Революції Гідності

21 листопада у зв’язку з оголошенням уряду про призупинення підготовки до підписання угоди про асоціацію України з Європейським Союзом у Києві та інших містах розпочалися масові протести, які згодом переросли у Революцію Гідності. З 2014 року 21 листопада відзначається свято День Гідності та Свободи на честь початку цього дня двох революцій: Помаранчевої (2004  р.) та Революції Гідності (2013 р.).

Софія Бориско у 2013 році навчалася у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка і з перших днів протесту взяла участь в акціях, організованих біля стели, на майдані Незалежності. На Євромайдані було створено Студентську координаційну раду, до якої увійшли представники різних університетів. Студенти були рушіями протесту у перші тижні Майдану. Про початок Революції Гідності Софія Бориско згадує так.

Перші дні були доволі сумбурні. Була машина, з якої всі виголошували промови. Була Руслана. Тоді почалися збиратися студенти. Я пам’ятаю, мене покликав мій одногрупник: «Ти знаєш, збираються студенти університету Шевченка, під стелою» (там було звичне місце збору всіх студентів). Я приєдналася… і була розчарована. Університет Шевченка – це понад 25 000 студентів, а нас стояло близько тридцяти. І ми тоді вирішили визначити координаторів від кожного факультету. Я стала координатором від свого економічного.

Тоді були такі цікаві тусовки (назвемо їх так): позаду стели та в «Глобусі», у «Кофе-хаузі» збиралися студенти різних університетів, обговорювали, що робити далі… Все це було доволі сумбурно. Пам’ятаю, ми вирішили написати звернення від студентства до Президента. Не узгодивши його до кінця, на наступний день одна з організацій – не буду її називати – висмикнула цей лист, зачитала його зі сцени, закликала людей іти до Адміністрації Президента. Ми зрозуміли, що далі так продовжуватися не може, і один із наших львівських колег, теж студент, запропонував зібрати по двоє представників від кожного вишу. Ми так і зробили – це були Могилянка, Шевченка, Драгоманова, КПІ і львівський Франка. Таким чином утворилася перша Студентська координаційна рада. І вже перші мітинги, які організовувались, були нашою ініціативою.

Як ми обирали представників від університетів? Правило було просте: обирали найактивніших – тих людей, які брали на себе відповідальність. Ми дуже часто говорили, що на Майдані була оця відповідальність, самоорганізація. І її, цю відповідальність, треба було не побоятися на себе взяти. Тож керування віддавалося, мабуть, найсміливішим.