Платформа Українського інституту національної пам’яті

Як над Київрадою синьо-жовтий прапор підіймали

24 липня 1990 року вперше після 70 років перерви над столицею України було піднято національний синьо-жовтий прапор.

В Українському інституті національної пам’яті записані спогади колишнього виконуючого обов'язки голови Київради про підняття синьо-жовтого прапора над столицею. Про те, як непросто приймалося це рішення Київською міською радою і за яких обставин, згадує Олександр Мосіюк.

Моя найактивніша політична історія – це моя участь в роботі Київської міської ради на посаді виконуючого обов’язки голови.

Волею Господа я очолював Київську раду саме в найкритичніші моменти історії Києва та України і брав участь, був в епіцентрі таких достатньо резонансних рішень, які мали далеко не київське значення, мали значення всеукраїнське і впливали на загальний контекст політичного процесу здобуття Україною незалежності.

Я отримав велику підтримку на виборах до міської ради, тому що я був єдиний в Києві, хто зняв свою кандидатуру [у виборах до Верховної Ради України] на користь іншого кандидата від національно-демократичних сил.

Я дуже легко з великим відривом виграв вибори в Київську міську раду по Новобіличах, де я тоді проживав. Вибори дуже цікаві були, двотурові, чисто мажоритарні.

Абсолютно нормальна прозора виборча кампанія, ніяких грошей. Якщо рахувати в доларовому еквіваленті, то я витратив на виборчу кампанію 200 доларів. Причому це гроші, якими мені допомогли мої друзі.

Ніякого бізнесу тоді ще не було в Україні, ніяких там олігархів, ніхто не знав, навіть слова такого – олігарх. Це були абсолютно нормальні, перші дійсно прозорі вибори. Я виграю ці вибори, і в міській раді в нас утворюється Демократичний блок.

 Ще мить - і національний прапор здійметься над Києвом. Фото: nazarenko.ucoz.ua 

Обрано було 291 депутата, по списку мало бути 300, в 9 округах вибори не відбулися, потім частина депутатів з різних причин не брали участь, хтось відмовився, хтось пішов зразу до Верховної Ради, як Мокроусов. Фактично, нас було десь 270 депутатів. Із цих 270 депутатів 110 складали Демократичний блок, 130 – блок комуністів, вони називали себе Блок комуністів-безпартійних, хоч там всі комуністи були, і 30 депутатів утворили так званий Демократичний центр. 

І цей Демократичний блок із 110 депутатів я очолив. Причому досить цікаво: мене обрали лідером цього Демократичного блоку практично абсолютною більшістю голосів, і обирали на кожних зборах по-новому, така була традиція, що треба весь час рейтинг перевіряти.

Починається у нас робота міської ради, і виникає перша спікеріада. Перша в історії, мабуть, нової української політики, я думаю, взагалі вперше.  У Верховній Раді чітко була група 239, яка обрала Івашка тоді Секретаря ЦК Головою Верховної Ради. В Міській Раді не можна було нікого обрати, бо ж 130-110, а треба 151 для того, щоб голову обрати, і ми півтора місяця обираємо голову Київради.

Вже половина депутатів, можливо, більше свої кандидатури висували – ніхто не проходить. Комуністи всі згоріли, і перший секретар міськкому, і всі секретарі райкомів себе висували. Ніхто не проходить. Ну що, тоді, або ми Раду розпускаємо, але ж ніхто не знає, як її розпускати, закону немає, ну, і, звичайно, депутати завжди ж не хочуть, щоб їх розпускали. Да, ну хто ж це хоче, а що буде далі, ніхто не знає, давайте домовлятися. 

І починаються, вперше в історії, можливо, київської політики перші переговори між політичними силами. Досить такі важкі переговори були. Я вважаю, що тут спрацював інтелект нашого Демократичного блоку. Тоді була цікава ситуація. Взагалі, якщо порівняти наш склад Київради з попередніми, то була дуже велика відмінність: в нас було 55 наукових працівників, із них, мабуть, більша половина була кандидати або доктори наук. Дуже багато було працівників освіти.

В другому блоці, в комуністичному, там зовсім інші були пропорції. Там були міліціонери, військовослужбовці якісь, були прокурори, керівники адміністрацій, тобто там була комуністична номенклатура. Як виявилося, у нашого Демократичного блоку рівень інтелекту був на порядок вищий, і це проявилося у процесі переговорів.

Перший синьо-жовтий прапор у Києві освятив майбутній патріарх, а тоді – архімандрит Української автокефальної православної церкви Володимир (Романюк) на території Софійського собору.  Фото: nazarenko.ucoz.ua

У нас вже був політичний досвід, тому що вони звикли виконувати команди, а ми звикли боротися, не всі, правда, там теж багато нових було депутатів, але нам вже цей короткий політичний досвід дуже допомагав.

Ми провели переговори в такий спосіб, що погодилися на їхнього голову, але ні в якому разі цим головою не міг бути їхній партійний лідер, ні секретар обкому, ні міськкому, ні секретар райкому, ми погоджувалися на господарника. Розуміючи, що господарник – це не зовсім і комуніст, і в нас утворюється пакет для голосування голови та заступника.

Головою Ради ми обираємо Арнольда Назарчука, директора заводу "Електронмаш", одного з провідних київських заводів, а пана Мосіюка Олександра Миколайовича він бере заступником. Ми в парі так і проголосовані були.

Я стаю заступником, а Арнольд Григорович Назарчук, директор заводу, стає головою Ради. І далі, як кажуть, триває робота, така дуже цікава робота, бо фактично ці вибори зафіксували двовладдя в Києві, тому що реально я заступником був номінальним. Чому? Тому що життя, як кажуть, воно стимулювало зовсім іншу політику, ніж хотів міськком партії.

Це природно, якщо від однієї політичної сили з прямо протилежними цілями був голова, а я від іншої політичної сили, хоча у нас чисто на людському рівні прекрасні були стосунки.

Я намагався домовлятися, але домовлялися таким чином, щоб ми нічого не програвали. В цьому і мистецтво полягало, що ми зуміли так домовитися, що фактично у нас в Раді утворилося двовладдя. Воно проявлялося тільки в критичні моменти. Воно не проявлялося, коли приймалася маса рутинних рішень, як і в будь-якому органі.

Попереду йшли люди в козацьких і стрілецьких одностроях. Фото: nazarenko.ucoz.ua

Сьогодні, коли я дивлюсь на ці рішення, то стає трішки смішно, але, на жаль, таке життя було. Як тією картоплею забезпечити, дозволять чи не дозволять виїзну торгівлю. От таких рішень була абсолютна більшість і це були рішення того часу.

Реально Київрада себе проявила яскраво, коли 24 липня підняли над Києвом синьо-жовтий прапор.

 Тетяна Ковтунович